Звернув я увагу на таку дивну рису в характері більшості українців, як незлобливість. Нє, образиться на когось, щоб потом все життя його недолюблювать - це запроста. А от зненавидіти так, щоб місця не було доки не розквитаєшся з ворогом - цього нема. Не в гарячці щось зробити, а холодно, з розрахунком, доки не винищищ всю паросль, ну от нема і все. Навіть на війні нема тої всепоглинаючої ненависті до ворога. А сама війна сприймається як важка, брудна, але необхідна робота. Навіть на полонених майже не зриваються. Хіба що одразу після якоїсь події, що вплинула на людину і викликала лють, але це швидко минає.
Воно, наче, з точки зору, загальнолюдських цінностей і правильно, а от на війні таке недопустимо. І це проблема не тільки нашого покоління, ще Юрій Горліс-Горський писав, як він пожалів ворога, а потім втратив багатьох друзів, а сам попав в полон.
«Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути».
"У наші руки попався парторганізатор Єлисаветського повіту — Пірко, який в супроводі начальника волосної міліції їздив по селах для організації партійних осередків. Оба українці. Зрозумівши, з ким мають діло, начміл лепече про те, що його примусили служити, що він служив в українській армії, розпинається удоводнюючи свою любов до «неньки України».
Пірко зблід, але тримає себе спокійно. Забираємо їх з бричкою до табору, пославши селянина, щоби сам привіз Квашу на місце, де ми стоїмо.
На допиті начміл вивалює все, що знає, «сипле» Пірка, рятуючи себе. Візник-молдаван, який постійно служив у начміла, «сипле» на обох, доказуючи свою непричасність.
Пірко, пригноблено-спокійний, відповідає неохоче. На запитання — як він, українець, може прикладати свою руку до терору і знущання над українським селянином, відповідає, що цього вимагає пролетарська революція, що він сам не погоджується з деякими заходами совітської влади, але як солдат партії — виконує її накази.
Порадившися з Зінкевичем, рішаєм Пірка розстріляти, а начміла і візника звільнити перед виступом з лісу.
Проти цього обурюється Чорнота.
— Мусимо постріляти всіх. Зрештою, як хочете гратися у гуманістів, то візника можете звільнити. Тільки перед тим відріжте йому язик і виколіть очі, бо він бачив коло чиєї хати їх перестріли і пізнав хлопця, який був з Юрком. А у того в Розуміївці батько і хата... Щодо начміла-то скоріше погоджуся відпустити Пірка як його. Пірко чесний ворог, а це сволота.
Мене і Зінкевича підтримало ще кілька старшин, які були в складі відділу. Не можна вбивати без розбору! Чи мало наших душею людей, під цей час обставини примушують служити червоним! За візника вступився козак, якого він знав. Молдаван поклявся йому, що нічого нікому не скаже. В цей час до табору прийшли Кваша і Дорошенко. Кваша підтримав наш погляд, натомість його товариш погляд Чорноти, що начміла треба розстріляти.
За нами була більшість — рішення не змінили. Підвечір з трьома козаками веду Пірка до лісу."
А потім начміл привів загін до лісу...
Якийсь Гамлєт Подеревянського виходить.
Гамлeт:
- Не можна мстить. Повиннi ми любити всiх пiдорасiв,
злодiыв, убивць. Бо кожний з них - народ i богоносцi.
Привид:
- То може ти i м'яса не ыси?
Гамлeт:
- Нi, не їм я м'яса принципово. Я тiльки випить iнодi
люблю, бо ми народ широкий i гостинний i випити ми можем до-
хуя. Намного бiльше всяких iнородцiв, жидiв та басурман.
( Перевод )П.С.
Вот, вспомнил урывок из песни, хорошо описывающий то, что я хочу сказать
"Враг навсегда остается врагом,
Не дели с ним хлеб, не зови его в дом,
Даже если пока воздух миром запах,
Он, хотя и спокойный, но все-таки враг.
Если он, как и ты, не пропил свою честь,
Враг не может быть бывшим, он будет и есть.
Будь же верен прицел, и не дрогни рука,
Ты погибнешь когда пожалеешь врага."
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
lianina_minsk зокрема. На білоруській мові.
Так случилось, что у меня есть экономическое образования и абсолютно нет коммерческой жилки. К чему это все? На фото две пары моих берц. Только верхние я брал еще до войны, заказывал в Харькове, за 260 или 300 гривен и отходил в них еще дома и лето и осень тут. А другие мильтек, которым два месяца и брали их за 2100. Так вот, у товарища порвались его ботинки и я отдал ему свои старые. Он их немного подшаманил и теперь меня слегка жаба давит :-) Как говорится, все дело в подаче товара, а не в самом товаре.
